May 24th, 2018

Епізод, загублений в історії

Ч. 1 Польська історично- художня точка зору.

Місто, загублене в історії.
Станіслав Ковальскі.
Гл. 9 Короткі роки незалежності
(переклад з англійської- noone (нік на МілУа) 2011р.)

В грудні 1918 року українці встановили контроль над містом і відразу закрили монастирську школу, реквізували всі меблі та запаси і ув'язнили в одному з крил монастиря видатних польських жителів містечка. Кількість ув'язнених досягала біля 100 людей, плюс черниці та 17 студентів, які відмовилися залишити школу. На 23 травня 1919 року монастир був забитий в'язнями вщент, серед яких були 14 польських ксьондзів та 4 російські ченці.
В суботу, перед самою Трійцею, нізвідки з'явився маленький польський загін, який роззброїв українську охорону і звільнив біля 300 в'язнів. Через якісь причини, цей польський загін відступив, залишивши лише 25 чоловік для охорони монастиря. Цей взвод був занадто малим, щоб протидіяти більшому українському з'єднанню, яке атакувало їх пізніше. Язловець знову був окупований українцями, які впродовж цілого червня тероризували черниць та міське населення.
((((Моє. Романтично! Якщо абстрагуватися від  реальності.))))
.....


Під час цієї короткочасної війни монастирський хронікер записав один маленький, але лицарський епізод, який мав місце у Язловці. Цей інцидент стосувався людини, яка пізніше стала польським героєм Другої Світової війни, генерала Станіслава Мачека, який на той час мав звання лейтенанта та керував взводом піхоти. Його героїзм передував подіям його славетних днів у Нормандії, Франції, Бельгії та Голандії більш ніж чверть століття по тому.
Польське командування наказало йому взяти Язловець, де монастир із черницями та студентками був оточений українськими військами.
Ворожий загін мав численну перевагу і краще озброєння, що виключало прямі дії супроти них, з метою порятунку черниць і дівчат. Він вирішив зайняти позицію на пагорбі Кшєжина, з якого відкривався гарний вид на територію монастиря. На цьому місці він вичікував найзручніший момент, щоб зробити вилазку.
Потім, як писав хронікер, «6-го липня 1919 сталося диво».
Молодий лейтенант під прикриттям ночі зробив швидкий наступ через оточуючі ліси на територію монастиря. Атакуючи з незахищеного боку, він проник у будівлі непомічений українською охороною. Він і його люди забрали п'ять дівчат і дві черниці, і зникли із ними у нічній темряві. Врятована група перейшла разом з охоронним ескортом на безпечніші території на захід від Язловця, якими володіли польські сили.
Лейтенант Мачек і його взвод залишався на пагорбі ще 5 днів, стежачи за пересуваннями ворога та час від часу обмніючись пострілами. 11 липня у місто увійшло польське кавалерійське з'єднання, 14 уланський полк, принісши полегшення оточеному монастирю та маленькому але хороброму з'єднанню лейтенанта Мачека. Ця маленька історія стала легендою серед польського населення Язловця, в якій командир загону став героєм, відомий їм лише як хоробрий і лицарський офіцер зі Львова.
((((М. Що за  «маленький польський загін», який 6 червня геройствує в Язлівці?
З якої радості «загін» залишає взвод з бравим лейтенантом Мачеком на час Чортківської офензиви?
Яке «Польське командування» дає наказ взяти Язловець десь між 7 червня і 10 липня?
Чому замість взяття, захисту чи прикриття монастиря Мачек з взводом любується видом на монастир, «обмінюючись пострілами»?
Мало того, «українські війська» 6 липня пропускають «атаку» і дозволяють «непомітно» відступити, ще і вивести 5 дівчат і 2 черниці. Ще 5 діб «герой» «героїчно розвідує» в жіночому товаристві.)))
 ....
Рання історія 14 уланського полку та звіт про першу значну битву були збережені одним з молодих солдатів - Антоні Груджінським, який активно приймав участь у атаці на українські сили у Язловці. Цей чоловік зарекомендував себе у Другій Світовій війні як командир 10-ї Броньованої Дивізії на Заході під командуванням зазначеного вище генерала Мачека.
((((М. Коли цілком реальний 31 полк 4 дивізії піхоти, який ще навіть не став 14 уланським, після блукань по хащах вздовж лівого берега Стрипи(хоча мав завдання перехопити дорогу Язловець-Тлусте) вступає в залишений українцями Язловець, виявляється, що бравий лейтенант і його взвод настільки припали до вподоби монашкам, що вони вже почали вишивати прапор полку і звернулися до командування з проханням присвоїти почесне звання «Язловецький». От тільки яке відношення має Мачек до 14 полку?))))


 Ч.2 Польська описово- документальна точка зору

Генрик Багінскі.
Військо Польське на сході 1914-1920
Стор. 533-534
(Переклад з польської- власний 2011р.)

«Дивізія займала участок на правому березі ріки Стрипи, маючи проти себе українців на укріплених старих позиціях лівого берегу Стрипи. Мости на ріці були знищені. Крім того українці займали укріплені позиції біля Язлівця.
.....

9 липня 1919р. дивізія отримала наказ ..... форсувати Стрипу і зайняти позиції на її лівому березі.
Командування дивізії склало такий план- 30 і 31 полки переходять з 10 на 11 липня через Стрипу в загальному напрямку на Язловець; полк уланів майора Плісовського ((((М. 31-майбутній 14 полк уланів Язловецьких)))) переправляється о 6-й ранку через Стрипу в її усті до Дністра, щоб вийти на українські тили.
План  вдався повністю: вночі з 10 на 11 липня 31полк частково перейшов на лівий берег Стрипи в с.Скоморохи. Між 9 і 10 ранку полк Плісовського, перейшовши Стрипу у вказаному місці, виходить на тили українські В НАПРЯМКУ НА ШОСЕ ЯЗЛОВЕЦЬ-ТЛУСТЕ(С.ПОПОВЦЕ)
((((М. По логіці- полк Плісовського мав би, переправившись в околицях Сокільця, по дорозі Берем’яни-Кадубиська, на Кадубиськах, Глибокій чи в Попівцях осідлати вказану дорогу. Тоді залишки УГА, якщо б вони були на старих лініях укріплень були б оточені. Якщо б, але їх там не було. Натомість полк бреде чагарниками по лівому берегу Стрипи на Язловець.
Але тут логіка інша- куди би  не пішов полк- на схід(Свершківці-Попівці), північний схід(Берем’яни-Глибока чи Кадубиська) чи північ(Берем’яни- Жнибороди- Дуліби- Новосілка)- він ВСЕ ОДНО йде у вказаному напрямку!)))).
....
Зустрів на своєму шляху 3 батальйони(курені) 1 одну батарею 6-гарматну. Ураганним ударом м-р Плісовський розбив повністю українців, полонив батарею в повному складі ї до тисячі піхоти.
((((М. Не дивно, що вся його здобич- відступаюча аморфна колона без патронів з батареєю гармат без снарядів між Берем’янами і Свершківцями. Як і бригадна штабна колона в Устечку- втомлені, деморалізовані і голодні. Просто здалися при перших же пострілах- все одно відстрілюватися нічим ))))
.....
Після розгрому українців полк м-ра Плісовського перейшов з малими втратами на лівий берег Стрипи, де зайняв позиції.
((((М. А де ж він так хоробро воював? І, головне- З КИМ?))))
...
15 липня головні сили(28,29,31 п) вирушили через Язловець на Тлусте.
 ((((М. Ніяких навіть натяків про взвод Мачека.
Та і звідки йому взятися?
Кільканадцять жовнірів і невдаха- лейтенант, що відстали від своїх частин під час Чортківської офензиви і зуміли гарно пояснити причину і наслідки(ще й зі свідками).))))
....
15 липня ввечері, після звитяжних боїв дивізія головними силами досягла ріки ДУПИ, маючи передові загони над Серетом.»
((((М. Я не бачу тут ніякої інформації про перебування полку Плісовського біля Поповець, Глибокої чи Кадубиськ раніше 14 липня.
Бачу так, як і раніше-переправилися через брід в усті Стрипи, між Берем’янами і Свершківцями розгромили український полк(колону), на старі австрійські позиції(Попова Могила) не рискнули йти , пішли на північ- Берем’яни-Жнибороди-Дуліби-Новосілка-Язловець.
Поповецьким, Кошилівським, Свершківським, Берем’янським, Глибоцьким, Кадубиським, Стрипським, Джуринським чи Дупським полк не назвали, краще Язловецьким- красиво і, головне, незрозуміло! ))))

Ч.3 Меморіально- сільська точка зору

Від Кадубиськ до Язлівця 9 км а не дві милі.
Ні в Кадубиськах ні в Глибокій( це два фільварки) поляки не появлялися до 14 чи 15 липня- принаймі так я розумію перекази з тих часів. І оборонних укріплень УГА не було.
Ось компіляція із спогадів-
Два дні і третій з ранку до полудня з сторони Новосілки-Язловця-Бучача через Кошилівці, Попівці, Слобідку і Буряківку майже безперервно йшли в напрямку Товсте- Ягольниця відступаючі війська УГА -підрозділами, групами, одинцем. В полудень цеп уланів і появився на полі між фільварками Кадубиська і Глибока та селом Слобідка. Кілька вояків УГА, які відступали останніми, вирішили кинути біля льоху на нашому обійсті «Люїси» і магазини до них..
«Затялися»- відповіли на запитання мого діда- інваліда на кулі (саморобному протезі ноги) з саморобною милицею. Кілька хвилин дід поворожив біля кулеметів, встановив на льоху і випустив всі останні повні магазини по цепу, що вже спускався з поля до села. Цеп заліг і відповз назад.
Ввечері до діда прийшов сусід- поляк і сказав- «Тікай, Іване, бо завтра прийдуть наші і я теж прийду по твою душу».
Запрягли коні, поляк завіз діда в Джурин на залізничну станцію і за дві доби дід вже був у Львові.
Повернувся через два роки, і цей же поляк першим привітав діда з поверненням.
Де дід опанував «Люіс»- в австрійському війську, російському полоні чи корпусі Коновальця- невідомо.
Відомо, що польський урядовець, який в 1926р. прийшов до діда і сказав, що йому належить військова пенсія, і гроші за 6 років лежать в банку, сказав- «Я би тобі не пенсію, а ті кулі, що ти випустив по уланах дав, але то вже минуле».
Наш сусід у селі- поляк, який до 45 року жив якраз на Кадубиськах, розповідав зі слів свого батька, що польські жовніри в російських одностроях після бою на Стрипі перейшли її, і через Берем’яни, Жнибороди пішли на Язловець. З Кадубиськ було добре чути рушничну та кулеметну стрільбу десь по Стрипі з західу від Свершковець і на північ до Новосілки. Через два дні поляки від Новосілки перейшли Кадубиська і вернулися- бо з Слобідки кулі летять градом. На другий день пішли знову на Слобідку і Кошилівці і вже не вертали.
Тобто- десь 9-10 липня поляки з боєм перейшли Стрипу в Берем’янах і через Жнибороди, Дуліби, Новосілку пішли на Язловець, де дві доби витискали з села відступаючі підрозділи і групи вояків УГА. 14-15 липня рушили на Кошилівці- Товсте і наткнулися на одинокого безногого кулеметника, вернулися, переночували і продовжили марш.

Решта- буйна уява авторів книг. І описово-документальної і історично-художньої.

Десь через рік цей скомпільований реферат прочитали жителі горішньої частини Кошиловець. І один з них показав мур (він існує досі), з-за якого спорожнили останні магазини вояки ще однієї групки відступаючих. Теж з «Люїсів».
Дід і вояки на льоху дивувалися, що зліва чомусь віддає луна від черг. Кошилівські- що луна чомусь справа!



Діду!
Ти чуєш?
Про тебе не забули!
Тато не забув!
Я знаю!
Тепер мої сини і онуки знають!